"Такої чорної і твердої дороги немає більше ніде у світі, як дорога матері до могили Сина." Марія Матіос писала книгу "Мами́", добре розуміючи, як це – втратити сина. Її Назарій помер у 2019 році. І перша новела присвячена саме відчуттям авторки, її думкам і намаганням побачити знаки від сина в усьому: шелестінні дерева, хмаринках в небі, птахах та котах… Саме цю новелу режисерка Анжеліка Чорнойван перетворила на ту нитку, на яку нанизала всю виставу. Зовсім молода жінка вже ставила виставу за твором Марії Василівни – це була студентська робота "Солодка Даруся". Потому Анжеліка купила книгу "Мами́". "Я почала її читати в метро. І не могла стримати сліз, не відчути її глибину і щирість. Тому вирішила, що маю перенести цей твір на сцену", - каже Анжеліка. Її порив підтримав художній керівник Рівненського театру. У нього ж виникла ідея показати виставу перед прем’єрою саме мамам, які пережили і продовжують переживати втрату найдорожчих своїх людей, дітей… "Ми запропонували бажаючим родинам Рівненщини зареєструватися на передпоказ, - пояснює директор-художній керівник Рівненського драматичного театру Володимир Петрів. – Чесно кажучи, самі не очікували, що в результаті їх було 450! Коли зареєструвалося сто сімей, ми вже почали страшенно нервуватися. Але це число постійно збільшувалося. Виявилося, що наша ініціатива викликала неймовірну зацікавленість родин наших загиблих захисників. Ми підключили адміністрації громад, щоб вони забезпечили родини транспортом, бо є села за двісті кілометрів від Рівного, звідки виявили бажання приїхати на виставу. І ми мали їх привезти".

Важко уявити, як актори зібралися з силами і почали виставу, знаючи, що повна зала – мамів. Але їм вдалося не схибити в жодній інтонації. Навпаки. Слова, які лунали зі сцени, викликали схлипування та сльози в залі. А коли один з акторів, який грає бійця з ПТСР, гірко каже, як боляче чути слова "Ми вас туди не посилали", зал, здалося, суголосно видихнув: "Так".

В залі була присутня і прийшла потім обійняти Марію Матіос мама Максима Кривцова.

Всіх, з ким Марія Василівна змогла поспілкуватися, вона запитувала, чи не з примусу їх привезли у театр. А другим питанням було страшне: чи похований син, чи є куди приходити… Деякі жінки казали, що їхні сини чи чоловіки вважаються зниклими безвісти… І тоді жінки, мами прихилялися одна до одної і мовчазно стояли декілька секунд. Бо що тут скажеш і чим зарадиш?

"Ця вистава – сеанс психотерапії", - на цьому зійшлися всі, хто її вже побачив. Бо в темряві залу можна виплакатись, не чуючи слів "доброзичливців": скільки можна вже сльози лити, відпусти його… Ці розповсюджені "поради" мамам дуже крають їх і закривають від спілкування. А ця вистава дає їм змогу випити свою біду до денця. На якийсь час після такого сенсу стає легше.

Загалом театр поставився до тексту з величезною увагою і повагою. А художній керівник театру вважає своєю місією повторити подібні покази для мамів по всій країні. Поки ж він, знаючи, що в одній з новел розповідається про Краснопільське кладовище на Дніпропетровщині, де ховають невпізнані рештки тіл, і консультуючись з авторкою, яка тричі їздила туди і ходила поміж хрестів з номерами, запросив на прем’єру родину, яка визнала свого сина. Тепер на хресті замість номера є ім’я і прізвище. У книзі Марії Матіос вона називає три справжні імені, які списала з хрестів… Як же треба було пройнятися цим, щоб знайти ці родини, говорити з ними, запрошувати у Рівне на вистави. І справді – місія.

Сподіваюся, виставу "Мами́" вдасться показати по всій країні саме для мамів, збираючи їх в одному залі, даючи змогу поспілкуватися одна з одною, обійнятися і відчути, що вони не лишилися сам на сам із своєю бідою.

Після щемкого передпоказу для мам відбулися і два прем’єрні дні. У перший виставі ледь не завадила повітряна тривога. Але глядачі терпляче чекали дві години і ніхто не пішов. Зала була заповнена вщерть, як і наступного дня. На жовтень розкуплені майже всі квитки на нову виставу, яка у Рівному вже стала подією. 

Джерело: https://censor.net/ua/b3574358