Viktory на двох  [Інтерв'ю + ФОТО]
30.07.11
Viktory на двох [Інтерв'ю + ФОТО]
Про секрети сімейного щастя — від мегатворчої родини актриси Рівненського академічного музично-драматичного театру Вікторії Клєщенко-Пилипчук та учасника гурту "OT VINTA" Віктора Пилипчука.

Так не хочеться говорити банальності на кшталт того, що дане з народження ім'я може вплинути на твоє життя. Але коли зустрічаєш таких людей, як вони, — розумієш, що це правда. Віктор та Вікторія — два переможці, які вибороли собі одне одного терпінням, розумінням та взаємною любов'ю до мистецтва: у нього — до музики, у неї — до театру.
Цього разу на тет-а-тет я запросила Віктора Пилипчука, учасника відомого гурту "OT VINTA", й Вікторію Клєщенко-Пилипчук, актрису нашого музично-драматичного театру. Вони прийшли навіть на зустріч по-сімейному: з племінницею Вікторії та з власною трирічною донечкою, яку нарекли славним слов'янським ім'ям Яся — Ярослава. Як я й очікувала, Віктор виявився балакучим жартівником, а Вікторія — стриманою, але впевненою жінкою. Вони розповідали про те, як доводиться обливатися "Потом і кров'ю", щоб знайти себе у мистецтві, та любити одне одного, як "Ненормальні", щоб бути щасливим.
- Нещодавно нарешті побувала на виставі «Ненормальна». Емоції просто переповнюють! Стільки відвертості... Вікторе, як реагуєте, коли дружині такі ролі випадають?
(Обидва трошки ніяковіють, але посміхаються).
Віктор (іронізуючи): Про «Ненормальну»... Ну, що ж тут казати. Все: розлучаємося, вже подали заяву...
- Вікторія: Все добре, звісно.
- Кажуть, на прем'єрі вистави ти доволі емоційно сприйняв побачене...
- Віктор: Тут навіть не у самій виставі справа. Це радше тому, що згадалося, скільки ми всього разом пережили. Більше того, я взагалі вважаю, що Вікторія у цій виставі нарешті розкрилася. Це поки що найкраща її робота. І, можливо, емоційно переповнений я був саме через це.
- А ніколи не замислювався, що Віка могла б зробити кар'єру в іншому театрі, переїхати в інше місто? Якби ти це сприйняв? Вікторія, а ти б погодилася, якби були такі пропозиції?
- Вікторія(посміхаючись): Дивлячись, коли така пропозиція з'явилась би: зараз чи 5 років тому...
Віктор: Я ж кажу: ми досить давно разом. Їй було 16, мені 18. Вона вступала в Київ до Карпенка-Карого... Ми їздили по театрах влаштовуватись на роботу... З деяких причин в одному театрі її навіть не прослухали, бо дехто «прошляпив» свою можливість :)
Вікторія: Так, Вітя мені каже: «Передзвони, передзвони». А я все відповідала: «Та все вже узгоджено, не переживай».
Віктор: Так... А виявилося, що її прослуховування перенесли, а її не попередили...
Вікторія: Одним словом, за стільки часу ми так звикли до змін, що нам нічого боятися :)

— І до того, що постійно на відстані: хто в поїздках, хто на репетиціях?..
Віктор: А в цьому, мабуть, навпаки — позитиву більше. В тому, що встигаємо один за одним засумувати. Позитив, до речі, і в тому, що працюємо на різних роботах. Позитив у тому, що чоловік не приходить додому о восьмій годині вечора і каже: "Дай мені пожрать", а приходить о шостій ранку (сміються разом) і каже...
Вікторія: і каже: "Дай поспати" :)
— Розкажіть свою історію знайомства.
Віктор: Я тоді був студентом нашого "водніка", а Віка марила театром і театральним мистецтвом. Дуже хотіла в Карпенка-Карого, в Київ. А в мене там жили родичі, знайомі, де можна було лишитися-заночувати у крайньому разі. От так разом їздили, здавали іспити, разом...
Вікторія: Плакали разом...
Віктор: Так, плакали разом...
Вікторія: Познайомилися ми в театральній студії "Від ліхтаря".
Віктор: Вікторія займалася у театральній студії при "Хіміку", я займався при ПДМі (у Народному молодіжному Театрі-студії "Від ліхтаря" — авт.). А вона прийшла, тому що хотіла підвищити свій мистецький рівень. Прийшла подивитися виставу...
Вікторія: Так, подивилися виставу, побачила Вітю — і все.
Віктор: "Он ее покорил" :)

— Поясни: як "примудрився" з будівельно-інженерного факультету потрапити в музиканти?
Віктор: Ой... Потрібна була освіта. Щоб відчувати себе людиною :)
Вікторія: А в театральний йому не було сенсу вступати, тому що в театральній студії його вже всьому навчили!
Віктор: До речі, так! У студії я займався з десяти років. Не знаю, що там нині робиться, але на той час це був надзвичайно високий рівень підготовки. У нас викладали педагоги з університету, тому всі театральні "нюанси" я в 9 класі знав краще, ніж студенти-третьокурсники. Ми тоді навіть жартували: "Якщо маєш театральний талант, то краще в універ і не йти, щоб його не вгробити" :)
— Я розумію, що ви обоє творчі особистості. Але хто в домі все-таки головний?
Вікторія: Як сказала моя тьотя: "Вітя — голка, а я — нитка". Ну він, звісно, часом каже: не вказуй мені, а я відповідаю: я не вказую, а прошу :) Все, як у звичайній родині.
Віктор: Якось усе у нас взаємно та злагоджено.

— Ви обоє кар'єристи?
Вікторія: Звісно, якщо я вже займаюсь цією професією, я прагну досягнути у ній найбільших висот. Та з часом прийшло розуміння, що в житті є й інші важливі речі. У будь-якому разі кожному професіоналу хочеться бути кращим у своїй справі.
Віктор: Після цього я вже не знаю, що казати :) Якщо чесно, мені ця кар'єра вже настільки в'їлася, що хочеться все кинути і зайнятися чимось іншим...
— А є ще щось, окрім "OT VINTA"?
Віктор: Немає. Та й не було. Може, піти працювати за освітою, інженером... Тим більше, що я гарно вчився і в голові знання лишилися.
— А до цього часу вдавалося десь застосувати знання, здобуті в університеті?
Віктор: Коли навчався на заочному і "OT VINTA" тільки долали перші кар'єрні сходинки, я працював будівельником, клав бруківку і так далі. Вдома, до речі, можу власноруч ремонт зробити :)

— В "OT VINTA" ти як потрапив?
Віктор: Я тоді займався у студії "Від Ліхтаря". У "OT VINTA" вже був сформований перший склад. І я, і Володимир Загиней, ще хлопці вирішили сформувати свій колектив, такого теж рок-н-рольного характеру. Почали навіть виступати. Однак, сталося так, що Юра Журавель лишився сам з усього складу "OT VINTA". От і запропонував нам об'єднати зусилля. І ми повелися на цю "уловку" :) І вже десять... ні, вже дванадцять років разом.

— Наскільки дружній в "OT VINTA" колектив? Дружите сім'ями, наприклад?
Віктор: Та ні, ти знаєш...
Вікторія: Ну як це? (вдавано обурено дивиться на чоловіка — авт.) Вова Загиней — у нас кум. Він взяв заміж мою найкращу подругу. Звісно, з Юрою, Сашею (Олександр Мартюшев, барабанщик гурту — авт.) ми зустрічаємося на свята, на дні народження...
Віктор: Ну, на свята — так. Але останнім часом ми намагаємося не пересікатися. Таке враження, що ми й так постійно разом. На гастролях, в дорозі... Хочеться вже побути з сім'єю, дійсно відпочити. Часом кажуть: йдемо, затусим десь на дискотечку... Але мені оця світломузика, гуркіт у вухах — в печінках сидить. Тому для мене кращий відпочинок — виїхати на природу і щоб крім рідних там нікого не було :) Коли за 10 років ми собі вперше зробили перерву на два тижні, все одно продовжували телефонувати, запрошувати на виступи. Але ми відмовлялися.

— Який саме відпочинок любите?
Вікторія: Активний. Головне — не засиджуватися вдома.
Віктор: Так, цього року вже з малечею (донечці вже 2 роки і 7 місяців) плануємо поїхати десь до моря.
— Як Яся реагує на твою появу на сцені?
Вікторія: Під час вистав ще поки не реагувала :) Дуже любить "Чарівні пиріжки Червоної Шапочки", що Стас Лозовський (актор Рівненського облмуздрамтеатру, режисер-постановник згаданої дитячої вистави — авт.) ставив. Я ж там Бабу Ягу граю. То вона часто мене наслідує, пробує переспівати :)
— А хотіли б, щоб вона теж обрала творчу професію?
Вікторія: Щоб була актрисою — я не хочу. Тому що розумію, наскільки це важка праця. Це дуже залежні люди. У мене вже немає рожевих окулярів, які були в інституті.

— Коли я зіткнулася з роботою театру зсередини — під час підготовки до благодійної вистави "Пошились у дурні" — бачила все: і конкуренцію, і образи, і сльози. Як вашій родині вдається такі моменти переживати?
Вікторія: Спочатку було важко (глибоко видихає повітря — авт.). Були сльози...
Віктор: Я вже, чесно кажучи, втомився сльози-істерики слухати :) Коли когось зустрічаю знайомого — питають: "Ти знаєш?" — "Знаю..." У мене є "радіо", постійно пряма трансляція :)
Вікторія: Як і на будь-якій роботі, є події, рішення, які вважаєш несправедливими. Коли прийшла працювати в театр відразу після інституту, здавалося, що все так чудово, так класно! А потім розумієш, що це шоу-бізнес :)
Віктор: На будь-якій роботі таке трапляється. У нас теж буває, що заплануємо виступ на концерті, а тут все відміняють, бо десь там хтось домовився інший...
— А реально знайти друзів у театрі, чи у вас справді жорстка конкуренція?
Вікторія: Звісно, здорова конкуренція у нас є. Особливо між жінками, тому що жіночих ролей дуже мало. Візьміть будь-яку п'єсу — і побачите, що там на шість ролей тільки одна жіноча... Чоловіки завжди зайняті, тому, можливо, вони це легше сприймають. Хоча загалом ми усі в нормальних стосунках. Ближче ми дружимо з родинами Ніколаєвих та Лозовських.
Віктор: Просто чоловіки ходять у театр як на роботу, а ці жінки — заради здобуття популярності :)
Вікторія: Як каже одна наша актриса, просто в той час, коли ти не маєш якоїсь ролі — треба відволікатися на щось інше.
Віктор: Так, я теж про це їй кажу. Не театром єдиним. Треба пробуватися у кіно зніматися.

— До речі, у кліпах "OT VINTA" Віка знімалася?
Віктор: Ой. Давно. В одному з перших. Але зараз ми вирішили, що мені не варто бути прив'язаним до її роботи, а їй — до моєї. Та й взагалі у музикантів є принцип, що бажано не знімати своїх дружин у кліпах :)
— До фанаток твоїх Вікторія як ставиться?
Віктор: До речі, дуже лояльно. За що я їй дуже вдячний.
— Як твої батьки сприйняли твою музичну кар'єру?
Віктор: Складно. Я ж старанно та відмінно вчився у школі, в універі. Батьки мріяли мене побачити десь на серйознішій посаді. Багато розмов з цього приводу було. Тепер думаю: може, вони були праві...
— Судячи з таких думок, у тебе вже є якісь плани?
Віктор: Як тобі сказати... Задуми є. Зайнятися бізнесом, наприклад. Але що це буде і як — поки не говоритиму. Ніхто і нічого не вічне... Останнім часом серед музикантів є така сумна тенденція... Ну ось, до прикладу, "Друга ріка" розпадається... У "Гайдамаків" там теж не все гладко...

Під час зйомок короткометражки
Під час зйомок короткометражки "Чудь"
— Вікторіє, а в тебе, окрім театру, ще є щось? Я, наприклад, бачила фото, де ти брала участь у якійсь зйомці...

Вікторія:
Так, це були зйомки короткометражного фільму "Чудь", я там грала маму дівчинки — головної героїні. Знімали студенти Санкт-Петербурзького державного університету кіно та телебачення. Режисером стала Гузель Ільясова. Фільм фестивальний, і я надіюсь, що в них все вдасться, бо я сама ще навіть не бачила. Монтаж зараз у процесі (фільм мав бути готовий до кінця липня). Знімали ми в Каневі. Було дуже цікаво! І, якщо чесно, дуже чекаю, що з того вийде... Як і кожній професійній актрисі, мені хочеться все ж таки знайти Свою роль... Та зрозуміти: чи на кіноекрані я можу виглядати так само органічно, як на сцені... Просто хочеться знайти себе.
Юліана ТЕТ, OGO.ua
переглядів: 1628

Коментарі

20.09.2012 22:03 Олександр Чурилович пише:
гарні професійні кривляки)))))))))))


Додати коментар

Ім'я:
Текст повідомлення:
Контрольне число:
CAPTCHA Image
інша картинка
Введіть набір цифр на малюнку