В основу вистави лягла алегорична поема – «Великий льох», яку ще колись Шевченко назвав – містерією. І не дивно, що саме так. На сцені глядачі побачили душі померлих, вбитих козаків, матерів і маленьких дітей, які читають Кобзар мов пророцтво, а ще співи прекрасних українок і танці козаків із шаблями. 

Основним елементом декорації є величезне колесо, яке символізує той самий льох чи скоріше могилу, у якій ховають нещадно вбитих українців. Побачене на сцені у багатьох присутніх викликало асоціацію з нещодавніми подіями. Однак, вистава надихає. 

Режисеру та акторам театру вдалося поєднати масу почуттів: жаль, смуток, злість, ненависть, любов, радість. Після побаченого виникає бажання перечитати роботи великого Генія українського народу, подумати над сенсом свого життя. Вона, як ніколи актуальна.

«Робота була цікавою і складною. А причина одна -  вистава народжувалась, що називається «з нуля». П'єси не було,сюжету як такого теж. Уявлення, що будуть робити на сцені під час віршів люди - не було взагалі. Чи буде один хтось читати, чи всі, а можливо по черзі. Яка дія буде відбуватися - все це «нащупувалось» у процесі роботи. І от «танці» наші, напевно, що танцювати просто щось у звичному сенсі не можна. Ось і придумали показати козаків із шаблями, але не патріотично-пафосних, а якихось інших. І багато в чому від того стилю потім і відштовхувались», - підмітив актор Рівненського драмтеатру Станіслав Лозовський, який працював у виставі над пластикою.