І мова йде не про заміну вистави, яка могла викликати ефект класичної «німої сцени», бо «Ревізор» не приїхав через поважні причини, а на кін замість нього вийшли «Наполеон та корсиканка». Важливо те, що гості з Рівного змогли викликати у житомирських глядачів позитивні емоції. Чудова п’єса, яка завдяки творчому колективу перетворилась у цікаву виставу, закарбувалася в колективній пам’яті місцевих театралів із знаком «плюс».

Спочатку декілька слів про автора. Іржі Губач (Jiří HUBAČ) – чеський драматург, прозаїк, сценарист, автор лібрето. Народився 27 серпня 1929 року у Празі. Освіта – технічна. Недовго працював дизайнером. Після тривалої хвороби розпочав літературну діяльність, яка була вдалою, про що говорять численні нагороди і премії, в тому числі міжнародні (Монте-Карло, Пловдив). Працював на телебаченні. Один із найповажніших авторів телевиробництва. Цікава історія створення п’єси. Її назва в оригіналі – «Генеральша Його Величності». Це – другий драматичний твір, який було написано на прохання і персонально для актриси Іржини Богданової (Jiřina Bohdalová) в 1986 році. В 1995 році на його основі знято телевізійний фільм. На жаль, 27 вересня 2011 року Іржі Губач помер. Похований у Празі. Але пам'ять про нього жива. Твори перекладені різними мовами, в тому числі й українською.

Виставу за п’єсою «Генеральша Його Величності» в Україні мають у своєму репертуарі театри Києва, Дніпропетровська, Рівного, і називається вона «Наполеон і корсиканка». А йдеться в ній про перебування французького імператора Наполеона Бонапарта у 1819 році на о. Св. Єлени. Ця історія одночасно і дотепна, і мелодраматична, і філософська. Вона також дещо вигадана, бо Жозефіна, головна героїня, не є історичним персонажем. Автор через темпераментну, оптимістичну, рішучу, практичну і романтично-зворушливу корсиканку подає рецепт буття: за будь-яких обставин треба шукати позитив і діяти, якщо ти – живий. Поява Жозефіни на острові перевертає догори дном життя Наполеона. І щирий сміх Бонапарта у фіналі вистави доводить, що Генеральша Його Величності змогла змінити уявлення колишнього володаря світу, а зараз – вигнанця і мешканця стайні, про щастя.

Треба зазначити, що виконавці головних ролей у виставі – заслужені артисти України Галина Цьомик (Жозефіна) і Петро Ліснічук (Наполеон) – ще на прес-конференції для журналістів викликали симпатію своєю щирістю, глибиною думок про життя, творчість, ролі, а вже на сцені демонстрували свою майстерність. Правда, спочатку відчувалась деяка скутість. І це має пояснення. Певний психологічний тягар – як у залі сприймуть звістку про заміну вистави – дався трохи взнаки. Але доброзичливість глядачів зробила свою справу і отримала навзаєм гарну акторську гру.

Пан Ліснічук зумів переконливо передати психологічні стани свого героя. Запам’яталися і його ранкове пробудження на соломі у стайні, і по-справжньому імператорська хода до прапора, і запальний танець…

Ефектна поява Жозефіни (з.а. України Галина Цьомик) крізь імпровізоване вікно в «апартаментах» імператора заінтригувала і одразу наповнила сценічний простір авантюрним оптимізмом, який протягом вистави трансформувався в оптимізм дієвий, такий, що приносить реальні плоди-результати, і не тільки у вигляді героїчно вирощеної моркви…

Цікаве оточення Наполеона. Це – Бертран (артист Сергій Бондарчук) і Гурго (артист Микола Кондратюк). Виконавці знайшли фарби, щоб намалювати виразні характери таких різних людей: друга і зрадника. Яке це все знайоме: із скрутної ситуації потрапляєш у ще гіршу – і справжні обличчя знайомих відбивається у ваших зіницях. До речі, минулого року під час гастролей пан Бондарчук був Стецьком із «Сватання на Гончарівці» Григорія Квітки-Основ’яненка. А зараз – генерал! Карколомна кар’єра! Жарти жартами, а мистецтво перевтілення актору підвладне. Подивіться на його світлину на сайті театру. Там він – Сергій Бондарчук, а от на сцені… Але це треба бачити.

Щирий шотландець Попплтон у виконанні артиста Юрія Ширка долає шлях від незворушного стража до людини, яка з повагою ставиться до особистості. Гуманізація образу завершується зніманням головного убору перед Наполеоном.

Губернатор (артист Андрій Шевчук) з’являється на сцені один раз. І візит до вигнанця триває недовго, але виразно демонструє суворе і зовсім неприхильне ставлення до нього Британської корони. Шкода, що пан Шевчук не вийшов на сцену після вистави. Бурхливі оплески в залі були і на його честь. Але уявіть, які ж різноманітні здібності і прийоми переконання мала у своєму арсеналі Жозефіна, якщо домоглася у такого грізного Губернатора значних змін в умовах перебування на острові для іменитого вигнанця!

«Наполеон і корсиканка», безперечно, є окрасою репертуару рівненського театру і творчим успіхом режисера-постановника вистави Олександра Олексюка. Художник-постановник – Анна Пілюгіна. Буквально декілька слів щодо сценографії: вона цікава і вигадлива. Її центром можна назвати прапор, який символізує перемоги і поразки, життєві устремління і реальні надбання… Спочатку видно його частину. І це через живописну дірку у ньому Жозефіна з’являється на сцені. А наприкінці вистави всі три смуги (синя, біла, червона) підносяться угору, але це аж ніяк не прапор Франції: адже вертикаль замінена на горизонталь. Але пробачимо цю художню вільність творцям дійства. Історія з корсиканкою все ж вигадана...

Яскраве видовище пану Олексюку допомагали також створювати заслужений артист України Зіновій Крет (музичне оформлення), заслужений артист України Олексій Яриш (балетмейстер), Дмитро Усик (художник по світлу), Богдан Сівак (звукорежисер), Любов Марченко (помічник режисера),Тетяна Суржинська і Наталія Пашковська (костюми), а також Неля Полєхіна, Віра Сметанкіна, Юрій Никитюк, Валентина Климішина, Наталія Висоцька, Василь Вєтров.

«Наполеон і корсиканка» знайшли теплий прийом у Житомирі. А тим, хто мав квитки на «Ревізора» і хоче найближчим часом побачити саме цю виставу, варто було б зберегти ту невеличку «перепустку» у театральній світ. На прес-конференції натякнули, що охочим варто тільки доїхати до Рівного…

Олена Білошицька-Костюкевич, незалежний оглядач. м. Житомир