Цю виставу проживала наче зі сцени. Вдивлялася в артистів, співпереживала, дихала з ними в такт. Стільки символізму в звичайних стільцях, які залежно від взаємодії з ними повністю трансформують образи в нашій уяві. А музика, то наче якийсь транс... тік-так.. Пластика танцівників, їхні емоції, переходи з різних станів, світлові акценти, - все дуже влучно поєдналося в чудовій пластичній драмі абсурду Люди Тіла Метаморфози режисера Юрій Паскар .
Дякую Вам та всім хто працював над цією роботою! Все вдалося!
Художник-постановник - Анна Пілюгіна
Композитор - Станіслав Лозовський
Балетмейстер - Олександр Віюк
Всім рекомендую відвідати, це дуже цікава історія без слів, але з глибоким змістом.

Я щиро вітаю команду творців вистави “Люди. Тіла. Метаморфози”. Несподівана, абсолютно самодостатня, стилістично витримана, я б навіть сказала, стримана, водночас наповнена глибинними смислами. Жодного слова – тільки рух, як засіб. І стільці. Різні за розміром, як і наші досягнення, сподівання, амбіції, втрати і мрії. Наші власні. Тому і не потрібно у виставі прискіпливо шукати, що туди заклав режисер, бо це лише наші рефлексії. Прожите, прочитане, побачене і переосмислене нами. Від особистих життєвих подій до катастроф, політики та воєн.
Вистава наповнена символами, при цьому в ній немає візуальних кліше. Багато нестандартних і цікавих пластичних рішень, мізансцен. Поліфонія, багатошаровість, ритм. Ми спостерігаємо за виконавцями в ситуативних структурах, котрі резонують у кожному з нас індивідуально залежно від наших особистісних якостей. Причому навіть коли погляд вихоплює не центр композиції, а ковзає поряд з ним – ще цікавіше, бо створюється ефект присутності та занурення в дію.
Сподобалась органіка, з котрою артисти балансують між рухом-дією і рухом-танцем. Балетмейстеру вдалося знайти спосіб вплести одне в одне, «зшити» це акуратно і природньо. А тому, на мій суб’єктивний погляд, хореографії могло бути більше) Бо, власне, сучасний танець, зруйнувавши канони, і виник як відповідь на потребу говорити про духовне, наповнюючи форму змістом, що по суті і притаманне пластичному театру. Впевнена, що виконавці цілком готові до такого синтезу. І тут на думку спадає творчість Піни Бауш, Іржи Кіліана, Охада Нахаріна, з котрою безумовно нам усім варто познайомитись, щоб бути «в матеріалі». Надивленість - новий термін сучасності. А вона повинна бути осмисленною.
Крім того, не погоджуюсь, коли чую, що це «експеримент». Багато прийомів тут зрілі і майстерні. А те, що вистава такого жанру в нашому театрі створена вперше, то це лише прекрасна можливість започаткувати тенденцію рухатися в цьому напрямку. Відповідно це чудовий стимул артистам балету розвиватись, пробувати різні виконавські техніки, форми, напрямки, здобувати новий досвід.
Очевидно, що одного перегляду недостатньо, щоб зчитати весь зміст. А це значить, що є потреба прийти знову і переглянути. Тому виставі бажаю жити!
Дякую усім причетним! Режисеру, балетмейстеру, артистам, художнику. Тим, хто працював з музикою та світлом. Дирекції за творчу сміливість, і за те, що така подія відбулася саме в нашому Рівненському театрі.

Christmas Eve мрії - це нарешті потрапити в театр, та ще й на прем'єру, та ще й балету від Юрія Паскара.
Не можу не поділитися емоціями.
Відверто кажучи, мало уявляла собі балет/пластичну драму в обмеженому просторі малої сцени. Але немає нічого неможливого. навпаки, компактність цього простору при лаконічній та багатофункціональній сценографії дозволила бачити роботу в ньому всіх задіяних артистів балету.
Архетип стільця, реплікований в той і інший бік від звичних розмірів, став символом і місця в житті, і етапів/сходинок в ньому, з яких можна впасти, або повернути назад, або тебе банально зіштовхнуть доброзичливці)
Сама композиція архітектурно виразна, не відпускали алюзії з функціоналізмом Баугаузу і тріадичним балетом Оскара Шлеммера, і сценографією авангарду, і неоекспресивною кінокласикою Фріца Ланга в "Метрополісі"
Вітаю з прем'єрою увесь творчий колектив і дякую за це відкриття!

Було круто! "Людина-парадокси і метаморфози! Драма місця і сутності"! Вразила шляхетність пластики та неймовірна виразність акторів! Та й усвідомлення ,того що переді мною актори, з'явилося лиш тоді коли оплески глядачів відокремили їх від сутності яку вони творили, формували, змінювали, у якій жили й трансформувалися самі! Браво! Дякую!

Дякуємо ВСІМ причетним до цієї події! Оскільки це справді була Подія, яка вражає, надихає, будить свідомість, емоції та уяву!

Мистецтво, незалежно театр це чи живопис, література чи кіно...дуже, дуже суб'єктивна річ, але завжди має вектор - воно призначене тому, хто його розуміє.
А от час не є лінійною величиною. В одну ту саму мить кожний живе, рухається, сприймає світ за власною схемою....у нас різні реалії, різні рівні буття. У когось політ, у когось сила кулаку, у когось повсякденна "тяжка праця"... Інколи нас намагаються вирівняти під лінійку, і саме так ми маємо рухатись, нам нав'язують реалії, з якими ми "маємо" погодитись, нам пропонують підійматися " вгору по сходах провідною вниз"...і ми намагаємось балансувати між тим, що "повинні робити" і тим, що хочемо.
Це я про пластичну виставу "Люди, тіла, метаморфози..." (режисер Ю.Паскар)
Подивилась вдруге:) От вона про час, про те, що ми робимо в той його відрізок, який нам наданий у розпорядження...
"Мистецтво - це слово, в якому знаходить своє відображення поняття ЯКІСТЬ СПІЛКУВІННЯ"
Фраза мого улюбленого філософа. А спілкування -це двосторонній рух. Так ось, вистава була спілкуванням з глядачем. І судячи з обличь акторів і аплодисментів глядачів, обидві сторони отримали задоволення. Була присутня та сама ЯКІСТЬ. І чому окремо пораділа, так це тому, що наша балетна трупа готова давати такі вистави.!
Молодці.! Далі буде?

Десь далеко в душі завжди залишатися дитиною…реалії сьогодення не варті того ,щоб залишати себе цієї можливості та піддаватися впливу суспільства
Від народження і до кінця!

Щиро дякую всім артистам за подаровану мить насолоди,захоплення та професіоналізму ????????

А нам не сподобалась. Маразм.