Цю виставу проживала наче зі сцени. Вдивлялася в артистів, співпереживала, дихала з ними в такт. Стільки символізму в звичайних стільцях, які залежно від взаємодії з ними повністю трансформують образи в нашій уяві. А музика, то наче якийсь транс... тік-так.. Пластика танцівників, їхні емоції, переходи з різних станів, світлові акценти, - все дуже влучно поєдналося в чудовій пластичній драмі абсурду Люди Тіла Метаморфози режисера Юрій Паскар .
Дякую Вам та всім хто працював над цією роботою! Все вдалося!
Художник-постановник - Анна Пілюгіна
Композитор - Станіслав Лозовський
Балетмейстер - Олександр Віюк
Всім рекомендую відвідати, це дуже цікава історія без слів, але з глибоким змістом.

Я щиро вітаю команду творців вистави “Люди. Тіла. Метаморфози”. Несподівана, абсолютно самодостатня, стилістично витримана, я б навіть сказала, стримана, водночас наповнена глибинними смислами. Жодного слова – тільки рух, як засіб. І стільці. Різні за розміром, як і наші досягнення, сподівання, амбіції, втрати і мрії. Наші власні. Тому і не потрібно у виставі прискіпливо шукати, що туди заклав режисер, бо це лише наші рефлексії. Прожите, прочитане, побачене і переосмислене нами. Від особистих життєвих подій до катастроф, політики та воєн.
Вистава наповнена символами, при цьому в ній немає візуальних кліше. Багато нестандартних і цікавих пластичних рішень, мізансцен. Поліфонія, багатошаровість, ритм. Ми спостерігаємо за виконавцями в ситуативних структурах, котрі резонують у кожному з нас індивідуально залежно від наших особистісних якостей. Причому навіть коли погляд вихоплює не центр композиції, а ковзає поряд з ним – ще цікавіше, бо створюється ефект присутності та занурення в дію.
Сподобалась органіка, з котрою артисти балансують між рухом-дією і рухом-танцем. Балетмейстеру вдалося знайти спосіб вплести одне в одне, «зшити» це акуратно і природньо. А тому, на мій суб’єктивний погляд, хореографії могло бути більше) Бо, власне, сучасний танець, зруйнувавши канони, і виник як відповідь на потребу говорити про духовне, наповнюючи форму змістом, що по суті і притаманне пластичному театру. Впевнена, що виконавці цілком готові до такого синтезу. І тут на думку спадає творчість Піни Бауш, Іржи Кіліана, Охада Нахаріна, з котрою безумовно нам усім варто познайомитись, щоб бути «в матеріалі». Надивленість - новий термін сучасності. А вона повинна бути осмисленною.
Крім того, не погоджуюсь, коли чую, що це «експеримент». Багато прийомів тут зрілі і майстерні. А те, що вистава такого жанру в нашому театрі створена вперше, то це лише прекрасна можливість започаткувати тенденцію рухатися в цьому напрямку. Відповідно це чудовий стимул артистам балету розвиватись, пробувати різні виконавські техніки, форми, напрямки, здобувати новий досвід.
Очевидно, що одного перегляду недостатньо, щоб зчитати весь зміст. А це значить, що є потреба прийти знову і переглянути. Тому виставі бажаю жити!
Дякую усім причетним! Режисеру, балетмейстеру, артистам, художнику. Тим, хто працював з музикою та світлом. Дирекції за творчу сміливість, і за те, що така подія відбулася саме в нашому Рівненському театрі.