
пластична драма абсурду
Тривалість: 1 год 25 хв
«Люди. Тіла. Метаморфози» - безперервний рух енергії, який, набуваючи різних форм, окреслює життєвий простір ЛЮДИНИ, знаходить ЇЇ поміж ТІЛ буденності, досліджує ЇЇ кроки в цьому світі. Це відкритий проект, що набуває завершеності у акті співтворчості з глядачем.
Автор ідеї, режисер-постановник - Юрій Паскар
Балетмейстер-постановник - Олександр Віюк
Художник-постановник - Анна Пілюгіна
Музично-шумове рішення - заслужений артист України Станіслав Лозовський, Андрій Вавринчук
Художник по світлу - Микола Андреюк
Звукорежисер - Андрій Вавринчук
Помічники режисера - Галина Шарко, Олександр Лоєвський
У виставі діють артисти балету
Ольга Головач
Павло Гринюк
Марина Єфімчук
Ігор Маркевич
Наталка Маткова
Дмитро Москалик
Олена Остапюк
Надія Полідвор
Маргарита Самофал
Ярослав Чевелюк
Дякую Вам та всім хто працював над цією роботою! Все вдалося!
Художник-постановник - Анна Пілюгіна
Композитор - Станіслав Лозовський
Балетмейстер - Олександр Віюк
Всім рекомендую відвідати, це дуже цікава історія без слів, але з глибоким змістом.
Вистава наповнена символами, при цьому в ній немає візуальних кліше. Багато нестандартних і цікавих пластичних рішень, мізансцен. Поліфонія, багатошаровість, ритм. Ми спостерігаємо за виконавцями в ситуативних структурах, котрі резонують у кожному з нас індивідуально залежно від наших особистісних якостей. Причому навіть коли погляд вихоплює не центр композиції, а ковзає поряд з ним – ще цікавіше, бо створюється ефект присутності та занурення в дію.
Сподобалась органіка, з котрою артисти балансують між рухом-дією і рухом-танцем. Балетмейстеру вдалося знайти спосіб вплести одне в одне, «зшити» це акуратно і природньо. А тому, на мій суб’єктивний погляд, хореографії могло бути більше) Бо, власне, сучасний танець, зруйнувавши канони, і виник як відповідь на потребу говорити про духовне, наповнюючи форму змістом, що по суті і притаманне пластичному театру. Впевнена, що виконавці цілком готові до такого синтезу. І тут на думку спадає творчість Піни Бауш, Іржи Кіліана, Охада Нахаріна, з котрою безумовно нам усім варто познайомитись, щоб бути «в матеріалі». Надивленість - новий термін сучасності. А вона повинна бути осмисленною.
Крім того, не погоджуюсь, коли чую, що це «експеримент». Багато прийомів тут зрілі і майстерні. А те, що вистава такого жанру в нашому театрі створена вперше, то це лише прекрасна можливість започаткувати тенденцію рухатися в цьому напрямку. Відповідно це чудовий стимул артистам балету розвиватись, пробувати різні виконавські техніки, форми, напрямки, здобувати новий досвід.
Очевидно, що одного перегляду недостатньо, щоб зчитати весь зміст. А це значить, що є потреба прийти знову і переглянути. Тому виставі бажаю жити!
Дякую усім причетним! Режисеру, балетмейстеру, артистам, художнику. Тим, хто працював з музикою та світлом. Дирекції за творчу сміливість, і за те, що така подія відбулася саме в нашому Рівненському театрі.