Історія однієї сповіді
Тривалість: 1 год 40 хв
мала сцена
Прем'єра - 5 липня 2019 року
Сім’я Андрія Карповича і Наталі Павлівни живе скромно. Поки хворий і слабий чоловік займається винаходом, його дружина годує сім’ю даючи приватні уроки Наталія Павлівна, здається, залишається із чоловіком з жалості. Вона має коханця – молодого студента і поета Антіна Михайловича, якого називає Тосем. Щоб пояснити часті візити юнака, називає його кузеном. Ці стосунки — єдиний просвіток у її житті.
Кажете, у кожного своя правда? Вважаєте, що праві ви, а помиляється інший? Можливо... А можливо, ви просто ніколи не дивились на цю ситуацію зі сторони того, іншого?
Можливо, потрібно стати в правді перед самим собою? Що тоді?
Режисер-постановник – Анна Козирицька
Художник-постановник – Анна Соболєва
Музичне рішення – заслужений діяч мистецтв України Олександр Курій
Хормейстер - Жанна Лозовська
Художник по світлу – Валерій Манчук, Микола Андреюк
Звукорежисер – заслужений працівник культури України Богдан Сівак, Андрій Вавринчук
Помічники режисера – Олександр Лоєвський, Ірина Бабінок
Дійові особи та виконавці:
Наталія Павлівна - артистка драми Оксана Муріна
Андрій Карпович - заслужений артист України Сергій Бондарук
Дося, сестра Андрія - артистка драми Вікторія Клєщенко-Пилипчук
Саня, сестра Андрія - артистка драми Юлія Ганущак, артистка драми Жанна Лозовська
Карпо Федорович - заслужений артист України Петро Ліснічук
Тось - артист драми Дмитро Пшечук
Іван Стратонович - артист драми Олег Ягелюк
Пульхера - артистка драми Емілія Морозюк
Фото до вистави
Хорошим було Все.Гра акторів,гра на піаніно(навіть пльчиками ніжок),пісні і голоси,костюми ,декорації. Майстерно,талановито збудовані мізансцени,що безперервно трансформуються ,перетікають і руйнуються нерідкими “бзіками” героїв. Шампанське,піаніно,верескливе мідне відро і револьвер .Револьвер що мусив(за законом жанру) встрілити.Та і ,би не той постріл ,то здавалося ніщо не в силі зупинити ,втихомирити строкатий мурашник і змусити вийти рівненьким рядочком на чемний поклон ,до глядача,під беззаперечне Браво!
.Сценографія спектаклю, була настільки досконалою , що варто було зробити знімок в будь-який випадковий момент дійства — і отримати чудову, жанрову листівку з модерновим ароматом, побуту української родини (з міської інтелігенції) , початку минулого століття. А розглядаючи ту листівку ,навіть незнайомий з репертуаром РОМДТ глядач, перепитає : “Давали Виниченка” ? !
Такі емоції були після перегляду, такі емоції...
Я просто ридала вкінці і ніяк не могла заспокоїтися... Такого катарсису, напевно, ще ніколи не переживала в театрі...
Притому, що п'єса мені відома, читала її, головної героїні не розуміла ніколи, мені не імпонувала ані вона, ані її вчинки, бо брехня і зрада - це речі, які не мають особисто для мене ані пояснень, ані виправдань...
Але так було правдиво і майстерно усе зіграно, так вірилося усьому, що відбувалося перед глядачами... А ще інтимність, камерність малої сцени, близькість до сцени і до акторів - все це так спрацювало, що я просто ревіла, ледь не до істерики, і ніяк не могла опанувати себе...
Браво акторам! Дякую режисеру та усім, хто був залучений до створення даної вистави.
рекомендую!!