Говорячи про сьогоднішню постановку «Білої ворони», неможливо не згадати історію самого твору. На початку 80-х років поет Юрій Рибчинський написав поему, в центрі якої постала визначна в історії людства постать легендарної дівчини-воїтельки Жанни д’Арк. Її історія загальновідома, а ім’я стало символом жаги до Свободи і самопожертви в ім’я любові до Батьківщини. Ще до народження Жанни існувала легенда, яку на початку Сторічної війни озвучив чаклун Мерлін. Він пророкував, що пройде декілька десятків років і Францію погубить розпусна жінка, а врятує — непорочна діва. Нею виявилася проста селянська дівчина Жанна д’Арк, яка стверджувала, що мала видіння від Бога, у котрих їй було доручено врятувати свою країну від англійського панування. Орлеанська Діва очолила поневолений французький народ у визвольній боротьбі, а після кількох років перемог зведений нею на трон король Франції Карл VII зрадив її і віддав на поталу ворогам. 30 травня 1431 року Жанна була спалена на вогнищі в Руані «за єресь, відьомство і носіння чоловічого одягу».

Ідея створити рок-оперу не одразу увінчалась успіхом. Кілька музичних пропозицій було відхилено автором Юрієм Рибчинським, який свого часу влаштував своєрідний кастинг на кращу музику для рок-опери. Але згодом вловити суть задуму вдалося композитору Геннадію Татарченку, який на той час працював із багатьма зірками  – так народилася перша українська рок-опера, а потім і естрадні шлягери у виконанні популярних співаків того часу Валерія Леонтьєва, Тамари Гвердцителі, Олександра Малініна, Миколи Караченцова, Віталія Білоножко та інших. Пісні стали настільки популярними, що було записано платівку «Біла ворона». Успіх рок-опери прийшовся якраз на часи розвалу Радянського Союзу, і платівка  тоді багатьма заслуховувалася до дір. І ось майже через 25 років два Максима, закохані в неї з дитинства, змогли дати нове драматургічне життя призабутим хітам.

Взагалі рок-опера «Біла ворона» ставилася три рази – на сцені Полтавського театру, в Криму та на сцені Театру ім. Івана Франка, де після прем’єри у 1991 році постановка Сергія Данченка із безперестанними аншлагами йшла впродовж 11 років та мала успіх у Німеччині, Польщі, Австрії. Після подій Помаранчевої революції у 2005 році вистава була відновлена на сцені театру Російської драми ім. Л. Українки у новому епічному звучанні та не без політичного підтексту.

Але жодного разу рок-опера не звучала у живому виконанні оркестру. І лише весною 2015 року за цю задачу наважився взятися колектив Рівненського обласного музично-драматичного театру. Заслужений артист України, головний диригент театру Зіновій Крет написав партитуру для оркестру, а в якості режисера-постановника та хореографа було запрошено столичних гостей Максима Голенка та Максима Булгакова, які радо відгукнулися взяти участь у цій епохальній події.

- У мене була ідея зняти «Білу ворону» на телебаченні, - розповідає Геннадій Татарченко, - але, ясна річ, знайти таких божевільних, які візьмуться за це, я майже не сподівався. Проте несподівано знайшлися інші «божевільні» - у Рівному Володимир Петрів і його трупа, які вирішили зробити свою версію нашої рок-опери. І, до речі, вони зробили мені дуже джентльменський подарунок - заздалегідь не робили ніяких анонсів, тому я дуже заінтригований і в очікуванні чогось надзвичайного. Але скажу одразу - всі мої теми та проекти, пов’язані із назвами тварин чи птахів – усі щасливі і успішні, - запевнив композитор.    

Сьогодні рок-опера - музично-драматичний жанр, основою якого є рок-музика, а коріння пов'язане з мюзиклом, - вже не є настільки революційним і несподіваним, як він сприймався на початку 90-х років ХХ сторіччя. Жанр досить адаптований, проте, на думку Геннадія Татарченка, на нього досі існує дефіцит, адже якісних рок-мюзиклів в Україні не так вже і багато, тим більше із хорошим балетом, оркестром. Актуальність проекту полягає і в тому, що сьогодні ніхто не забороняє вільно трактувати будь-яку класичну тему, і це надає ще більшої привабливості рок-опері про Жанну Д’Арк.

Разом із тим композитор підкреслив, що спільно із Юрієм Рибчинським свого часу вони писали твір про класичні події в історії людства – війну, мир, прагнення до свободи, патріотизм, любов, зраду в усіх її іпостасях. І сьогодні ситуація в нашій країні мало чим відрізняється від того, що було 500-600 років тому. Людство так само бере в руки каміння і висловлює своє незадоволення, так само перед нами стоїть багато питань, так само актуальною є тема миру. Вічним залишається і символ білої ворони - особистості, яка вирізняється поведінкою чи системою цінностей. Це уособлення інакшості, обраності, що часто межує зі стражданням, нерозумінням, і водночас символ певної чистоти і беззахисності. Тобто середовище, в якому живуть люди, само по собі передбачає існування цього символу. Зрештою цей твір  –  про нас самих, а це і є класика, - зазначив Геннадій Татарченко. 

Художній керівник та директор Рівненського облмуздрамтеатру Володимир Петрів в свою чергу зізнався, що ідея поставити «Білу ворону» давно бродила у них за лаштунками. Але тільки зараз нарешті збіглися думки, зійшлися бажання і склалися всі пазли для цього проекту:

- Зіновій Крет давно говорив мені про «Білу ворону» і неодноразово пропонував деякі окремі  номери з рок-опери. А коли запропонували Максиму Голенко бути режисером і дізналися, що він виношував цю мрію майже 15 років, то однозначно вирішили, що можемо дозволити собі цей матеріал. Балетмейстер Максим Булгаков, як виявилося, теж був у захваті від ідеї, тому всі працювали на одному диханні, і сподіваюсь, у нас вийшов дуже якісний продукт, який матиме резонанс і буде достойний навіть міжнародних фестивалів.

Сам режисер-постановник Максим Голенко запевняє, що йому надзвичайно легко працювалось на рівненській сцені і виставу було підготовлено дуже швидко – десь за півтора місяці. А передовсім тому, що ще до його приїзду було зроблено величезний обсяг роботи, зокрема відпрацьована вся музична частина.

- Протягом 4 місяців Зиновій Миколайович зробив колосальну частину роботу. Мені залишалося тільки приїхати і фантазувати, - розповідає режисер. – Звичайно, я давно знав, чого хочу, але на місці все виявилося ще краще і цікавіше. Побачивши великий театр, простір, можливості сцени та акторів, балет, оркестр, круг на чотирьох швидкостях, я загорівся ще більше. А завдяки прекрасному балетмейстеру та надзвичайно ініціативним акторам дуже швидко все придумувалось і одразу «закидалося» на сцену.

Балетмейстер вистави Максим Булгаков також відзначив чуйність та творчу активність акторів, адже протягом всього процесу підготовки на сцені не було жодного пісного чи незацікавленого обличчя. І на його думку, це є дуже цінною якістю трупи, за що він вдячний і керівнику і колективу театру.  

Треба зауважити, що жанр рок-опери є абсолютно новим для акторів Рівненського драмтеатру. Подібно до класичної опери, рок-опері притаманні різні номери - арія, монолог, хор, розмовні діалоги, танцювальні епізоди зі специфічною пластикою, найрізноманітніші прийоми звукового оформлення та світлові ефекти. А манера виконання наслідує різні види рок-музики та жанрові елементи — від фольклору і бароко до джазу і авангарду.

Втім, артисти справилися із новим завданням на відмінно. І щодо вокальних партій, то у тих, хто вже встиг побачити виставу, викликало чимале подивування те, наскільки співучими виявилися актори нашого драмтеатру. І це при тому, що у колективі немає жодного артиста-вокаліста, проте чимало потужних творчих особистостей із багатогранним потенціалом і бажанням зростати у професійному плані.

- Ноти із артистами вчив наш концертмейстер Валерій Кравчук. Ми не наймали спеціально вчителя з вокалу і не претендуємо на видатні голоси, бо це все-таки вистава не в оперному театрі, а в драматичному. І якщо хтось якусь нотку не виспіває, то він своє дограє, - зазначив Володимир Петрів. – А загалом у нас всі дуже творчі і ніхто не відмовляється співати, танцювати чи показати щось іще. Наприклад, Станіслав Лозовський у нас танцює, грає на гітарі, на ударних, фортепіано, танцює степ, займається верховою їздою.... а ще хоче освоїти скрипку. І ми із задоволенням стараємося залучати всі таланти наших артистів.

Не можна було не помітити у рівненській виставі і цікавого обігрування теми Майдану та війни на Сході України. Проте – дуже дозовано і делікатно.

- Я намагався дуже коректно поводитися із цим матеріалом, тому що тут є ризик зробити продукт кон’юнктурним, - зізнався Максим Голенко. - Деяких речей, звичайно, торкався, асоціації виникають, але дуже обережно, щоб не набити оскомину глядачу.

- Класика живе поза часом і якимись територіальними межами, отже ця вистава - про всіх нас, про те, що історія повторюється із сторіччя в сторіччя, а ми не можемо зробити правильний вибір. І не варто прив’язувати її до політичних подій – дивіться просто про себе – така була основна задача і музикального твору, і нашої вистави, - додав Максим Булгаков.

Відтак традиційний сюжет про відчайдушну Орлеанську Діву, яка заради чистих помислів і світлої мети пішла проти сильних світу цього, на сцені рівненського драмтеатру постає у яскравій обгортці сучасного рок-мюзиклу із натяком на уроки історії, яких людство не хоче вчити. Надзвичайно потужною тут є лірична лінія, про юну незайману дівчину, яка прагнула кохання і бути щасливою у родинному житті, але обрала інший шлях – провідника свого народу. Відмовившись від коханого, вона зрештою втратила все і навіть заплатила за цей вибір життям, але не зрадила своїм переконанням. Патріотична лінія є не менш сильною, проте батальні сцени, криваві битви і моторошні картини безпросвітного середньовіччі тут заміняють оригінальні номери в авангардному звучанні.

​

Образ «білої ворони» підсилюють спекуляції навколо легенди про Діву, безіменний натовп, який легко скеровують в своїх цілях підступні можновладці та їхні лакеї, образ нікчемного та боягузливого короля-блазня. Згідно із режисерським задумом важлива роль відводиться і епатажному образу Сторічної війни, а також постійній присутності представника темних сил, який ніби диригує над всіма подіями. Тема продажності і зради найсвятішого обігрується в різні способи, тому з’являється сцена аукціону, цвинтар із покійниками та грошима, проститутка, яка пропонує Жанні продати своє ім’я за можливість жити…

Зрештою чимало режисерських знахідок зробили виставу унікальною і надзвичайно колоритною, із неочікуваними поворотами, в ритмі яскравого шоу. Втім, сильна драматургія, щира поезія Юрія Рибчинського та хвилюючі вокальні номери справляють на глядача не менше враження. Тому, після успіху у Рівному, колектив театру сподівається, що виставу чекає не менш тріумфальна хода Україною та за її межі. Тим більше, зауважив Володимир Петрів, якщо наша Жанна закликає йти на Париж, чому б не піти? Віримо, для такої постановки - все можливо.

golosno.com.ua, Ангеліна НЕПОМНЯЩА